Життя iде. I все без коректур.
I час летить, не стишуe галопу.
Давно нема маркзи Помпадур,
I ми живем уже пiсля потопу.
Не знаю я, що буде пiсля нас,
в якi природа убереться шати.
Eдиний, хто не втомлються, — час.
А ми живi, нам треба поспiшати.
Зробити щось, лишити по собi,
а ми, нiчого, — пройдемо, як тiнi,
щоб тiльки неба очi голубi
цю землю завжди бачили в цвiтiннi.
Щоб цi лiси не вимерли, як тур,
щоб цi слова не вичахли, як руди.
Життя iде, i все без коректур,
i як напишеш, так уже i буде.
Але не бiйся прикрого рядка.
Прозрiнь не бiйся, бо вони як лiки.
Не бiйся правди, хоч яка гiрка,
не бйся смуткiв, хоч вони як рiки.
Людинi бiйся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навiки.