Ти не любиш мене i нiколи любити не будеш.
I заставить не в силах нiхто, знаю я, знаeш ти…
Та чому, аж до болю у серцi мурашки по шкiрi?
Що зробити менi, щоб забути тебе на завжди?
I немаe ненавистi, навiть натяку злостi,
Розумiю свiдомо — я не буду нiколи твоя.
Та чомусь пролiтають думки у тривозi…
За тобою сумую, сама не своя…
Я з тобою тепер вже ненавиджу ночi —
Ти приходиш до мене у кожному снi…
Закриваю своi я заплаканi очi,
А на серцi журба, пустота у душi…
Вiдпусти моe серце, зроби щось, благаю!
Дай забути про тебе, не йди менi знову у сни…
Та у вiдповiдь сонце на небi свiтаe —
Цiлу нiч я проплакала, знову писала вiршi…
Як же жить менi далi без тебе? Незнаю…
Так невчасно у серце закралась печаль…
Знову день, знову нiч, знову вiршi тобi присвящаю…
Тa ти вiршi моi не читаeш, а жаль…