Історія жіночої долі...
А жiнка в свiт приходить для любовi!
Любити маму — поки ще мала.
Любити лялю — тiльки пiдросла.
А коли вперше стала на порiг —
Любити небо i м’який морiг,
Дiм батькiвський i квiти чорнобровi,
Бо жнка в свiт приходить для любовi.
Вона росте — росте ii любов,
Ростуть бажання i надii.
I от приходять роки молодii,
I по землi вона не йде — несеться,
I прислухаeться до свого серця,
Що в гулi мiст чи в шелестi дiбров
Пiдкаже iй: — Прийшла твоя любов!
Це ж та любов, що перша i остання!
Такоi ще нi в кого не було!
До неi пiдступить не смie зло!
Вона яркiш, як сотня сонць, сiя!
Вона твоя! Вона лише твоя!
Ii тобi на сотню рокiв стане!
Це та любов, що перша i остання!
I вiдшумить весiльний водограй,
Та як же знову свiту не радiти,
Коли народжуються в тебе дiти!
I ночi всi недоспанi дарма,
Коли воно лепече вперше: — Ма…
I ти — свята, i в тебе в серцi — рай,
Хоч вiдшумiв весiльний водограй.
I от iдуть лiта, лiта, лiта…
Годуeш всiх, сама, бува, голодна
I часом нерви стримати не годна,
Та будеш захищати, як в бою,
Оту домашню каторгу свою,
Хоч сум торкаe очi i уста,
I хоч дуть лiта, лiта, лiта…
А якби все те розпочати знов?
Але ж обiд — щоденний — то любов!
Сорочка, чисто випрана, — любов.
I ночi, що не спала ти, — любов.
I пiсня, що спiвала ти, — любов.
I квiти, що посiяла, — любов.
I очi правнукiв яснii — то любов…
Було б все так, якби почати знов…
Жiноча доля в свтi — це любов!