Прокинулась… Ще темно
в хаті.
Прокинулася з новим
почуттям.
Думки не дають спати, —
Думки пов;язані з чиїмсь
життям.
Недавно я читала мати-
Покинула свое дитя,
І очі відвертаючи від сиріт,
Яких покинули такі як і
вона.
Неповертаючись ні раз
пішла
Сльози котились і ламала
руки,
Не знала, що робить, куди
іти
В душі кричали серця
звуки —
Куди ж ідеш, піди і забери.
Не повернулась навіть.
Пішла будуючи своє життя.
Вже вийшла в люди,
Вже стала багатою уся
Та не вдалося те забути-
Що зробила з молоду вона.
І рвалось серце на шматочки,
Душа кричала: Проклята.
Як ти могла-це як у дерева
листочки
Відірветься й душа уже не та.
Тобі було тоді байдуже.
Хотіла ти красивого життя,
А як тепер вернути те минуле
Хоч і пришло до тебе
каяття.
І ти шукала свою доню
милу,
Шукала ти на роздоріжжі
доль
І як тепер дивитись в оченята,
Як говорить-пробачення
просить дозволь.
Знайшла її, а серце
розривалось,
Душа хотіла вирватись на волю
А ти стояла на колінах
І нарікала все на свою долю.
Ну ось ти і побачила її
Торкнулася її долонь.
Вона чорнява як і ти…
Дивилась поглядом тієї
Прокляття, що несла через
роки
Палахкотіло в погляді у неї.
Ти впала на коліна перед
нею
Просила, та не слухала вона.
Про що ти думала тіеї ночі,
Коли долі на поталу
віддала.
Вона пішла нічого не сказавши,
Пішла, як важко їй було.
Вона ішла тихесенько
ридавши
І думала, що все було та загуло.
Не втрималася…
Повернулась
Підбігла до матері своеї.
І думка в голові війнулась
Немає ж тут вини моєї.
Як ти могла прийти сюди
тепер,
Коли я виросла і підвелась
на ноги?
Чому тебе тоді не було
Як вибирала я в життя
дороги?
І нащо зараз ти мені
Пробачити тебе я все одно
не зможу
У мене вже все є в житті
І тобі я вже нічим не допоможу.
Ти підвелася із колін
Ридаючи просила ти прощення,
Я бачила одну із цих сторін-
Нема тобі тепер
благословення.
У тебе у житті є все.
І бачиш у сумні години,
У тебе є багатство і любов
Та нема в тебе рідної
дитини.