..
Зима — поезiя у прозi,
де кожне слово на морозi,
закрижанiвши на льоту,
втрача,
мов камiнь,
висоту.
Зима здiймае веремiю,
i чути в рипаннi дверей
рипучих крокiв аритмiю,
гекзаметр,
дактиль,
… ямб,
… … хорей.
I вiтер, збитий ними з ритму,
що по очах, неначе бритву,
гострющий снiг навкiс провiв,
улiгся в кронах яворiв.
I треба встигти одiгрiти
губами, диханням, слiзьми
слова замерзлi, об якi ти
спiткнувсь
на сторiнках зими.
1987