Той трунок вогняний у ватр! серця
Кривава оснь пожовт! ла., вмить,
Чорнше чорно зневаги стала…
Що трапилось. — Душа болить,
Терпець урвався, лиха йде навала.
Ой лишенько, дзеркала з кришталю
Даруй же ранок, — саван блий кличе;
Ця оснь, н! би з задрощв люблю,
В останню мить, сердець збира в! че.
Так вдлтають птахи., жартома (?),
Зневрившись у голому полон!