Той трунок вогняний у ватр! серця
Кривава оснь пожовт! ла., вмить,
Чорнше чорно зневаги стала…
Що трапилось. — Душа болить,
Терпець урвався, лиха йде навала.
Ой лишенько, дзеркала з кришталю
Даруй же ранок, — саван блий кличе;
Ця оснь, н! би з задрощв люблю,
В останню мить, сердець збира в! че.
Так вдлтають птахи., жартома (?),
Зневрившись у голому полон!
Г! лок, що листя скинули в нема.,
Шкода! х, золото не скрило скрон!
Сп! ва сум-в!тер, Бог шука ще хист,
Вткають т! н, сонце — забуваю:
Пас падолисту, передбачить в! ст
У преферанс! с! чня, — холод раю.
Спиваю мед важких багряних грон,
Як трунок вогняний у ватр! серця;
Фарб! стина виходить на амвон.,
Сприймай, не вибачай, не сердся…