Соколята.
Крутилось пір'я на вітру і я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов покинула
Виймали жала із грудей очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них рікою хлинула.

Зростають у гніздечку соколята,
О, боже, ти за все мене прости.
О як я їх не хочу відпускати
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим.
Сини мої, візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.

Я спав руками у вогні, біда сивіла на мені.
І тільки мати у селі в сльозах журилася.
А я синочків обіймав і сам у себе запитав:
О, де ж ти, наша доле, забарилася?

Зростають у гніздечку соколята,
О, боже, ти за все мене прости.
О як я їх не хочу відпускати
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим.
Сини мої, візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.

Крутилось пір'я на вітру і я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов покинула
Виймали жала із грудей очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них рікою хлинула…