а порожнеча все більш проглядає крізь лиця,
нас бидло лякає менше, ніж наша міліція,
і магазини зіяють, лякають собачими цінами,
та нас не здолати і не зробити кретинами…
нас влада чавить законом, а також податками,
ми душу і совість згубили в погоні за статками,
дорога одна, але кожен крокує по різному,
браття — то люди усі, та не кожен з мізками…
сидим вечорами в контакті, чекаєм покращення,
нам брешуть банкіри, біг-борди і телебачення,
в нас бізнес і сатанізм — це слова синоніми,
час прийде і здохнем усі тут неначе коні ми…
а місто моє зелене, чарує квітами,
але медецина нас врешті зробить каліками,
робота, навчання, побут, що з нас зосталостя?
боже, дай сили й бажання дожити до старості!
а я, як і всі… крокую своєю стежиною,
а я, як і всі… хочу просто зостатись людиною
я зайвий в системі, як в череві паличка Коха,
я — дрібна перлина в безмежному морі епохи…
© Паша Броський