для рідної людинки…
«КЛАДОВИЩЕ»
Ці кладовища, тихі і смиренні
В них стільки душ тепер живе.
Проходжу мимо цих поселень
І десь, у сердці біль майне!
Є фотознімки на могилах,
Старих, дітей та молодих.
Дивлюся пильно їм у вічі,
Ніхто тепер їх не збагне.
Літає листя між хрестами,
Це вітер грається із ним,
Проходжу тихо між рядами,
Шукаю рідненьку свою,
Ще літом, літом десь з квітками
Злягла вона у землю цю!
Тепер ніхто навіть не знає,
Що десь, колись вона була,
Вона була зі мною, з ними
Вона жила, як я живу!
Ходжу до неї пожалітись,
Розповісти, що щось болить.
Вона хотіла дуже жити…
Ну, а тепер ось тут лежить!
Несу до рідної могилки
Я квіточки їй в дар.
Бо пам"ятаю, що любила
Цих ніжних квіток чар!
Летять роки і за роками,
Все не стихає біль,
А я біжу поміж рядами
Коли на дворі заметіль…
А може холодно рідненькій,
А може сумно їй самій…
Я знаю, що вона чекає
Тих днів, коли приходжу я.
Я знаю, вона бачить,
Що смуток мій все не стиха…
Та що поробиш, що зробити,
Це доля вирішила так.
А я продовжую все жити
І сердце б"ється з долей в такт!