Тиша
Тиша нестерпна стискае лещатами груди,
Давить на нерви, неначе из каменю прес.
Смуток, як привид, блукае без остраху всюди,
Ниби спустився на землю з далеких небес…
Що це? Нестача тепла чи безсила образа?
Чом незатишно, бентежно у гришний души?
Може, формальна чиясь необачлива фраза
Знов розбудила у серци нещадни дощи…
Штрих меланхолии — наче безжалисний вирок,
Морок примарний терпиння весь час спокуша.