***
З днем народження, Украiно!
Воля прийшла зненацька.
Не навiк тобi, Мати, доля батрацька-крiпацька,
не вiк служити тобi злодiям та повiям.
не вiк тобi пiдкорятися маячнi та безглуздим дiям.
Не вiк тобi руйнувати заповiти та церкви Божi,
не вiк дивитись з надeю в очi ворожi.
Слухай своiх поетiв, слухай своiх пророкiв:
пiдкоришся зараз — будеш рабою ще триста рокiв.
Бо рабство — хвороба. Нiхто не пропише лiки.
Будеш спiвати, Ненько: «Разом навiки».
Щоб волю не втратити, треба зброю тримати.
З днем народження, Украiно! Хай шастить тобi, Мати!
***
Двадцать четверте серпня дев’яносто першого року.
З якоi висоти не подивишся ти,
з яких глибин морських, чи — з якого боку —
це наше свято, сестри моi та брати.
На руiнах радянськоi шаленоi диктатури,
на руiнах катiвн, де загинули кращi сини,
пiднялася та воля, проросла крiзь тортури,
через сором та голод, що перетерпiли вони.
Тягли той совок недоумкуватi шапи, неначе
той вiз, що розвалювався на ходу.
Чому ж ми, брати та сестри, були ледачi, терплячi,
переходили мовчки з бiди в бiду?
Чому не кидали в море свого партбiлета,
своi членьски внески своEчасно сплати!
Жахалися навiть будiвл того Комiтета,
дозволяли з церков Божiiх знимати хрести?
Дев’яносто перший. Все ще було попереду.
Анексiя Криму, Небесна сотня, багаторiчна вiйна.
Нема в наших рiчках нi молока, нi меду,
а кров тече й досi не зупинилась вона.
Але ми здобули волю, та з того часу
нiкому на свiтi здобутого не вiддамо.
Бо наша сторiя не крамниця, не черга до каси,
де за нашi душi одержим нове ярмо.