«Видно, так заведено нав! ки,
Тридцять рокв… краще, не сп! ши.,
Все сильнше спален калки,
Ми, життя шануем… у душ!
Мила, краща., вже мен! п! д тридцять,
Та земля мил! ша з кожним днем.
Чи в! д того серцю стало сниться,
Що горю., рожевим я вогнем.
Коль гор! ти, то вогнем без смуги.
Не даремно в липов! м ц! вту
Вийняв я обручку у папуги,
— Знак того, що маю долю ту.
Хм! ль — обручку., — мить дала., циганка,
Знявши з пальця, — дав його тоб!
! тепер, суму, н… — шарманка,
Думати не можу не в журб!
Голову болотний вир мороче,.
А на серц… — паморозь, !мла;
Може ти, комусь та ще й., — охоче,
Цю обручку з см! хом в! ддала.
Може, у ц! лунках, до св! танку,
В! н тебе розпитуе, що мла.,
Як см! шного, дурника… — сл! в танку.,
До чуттвих врш! в довела.
Ну ! що ж! Мине колись ця рана.
Г! рко бачити життя… — з образ:
Перший раз, поета — хул! гана.,
Обдурив папуга клятий., — враз.»